Незалежна преса…

Згадалось…

На вулицях і площах не пройти! За поли хапають, роздають інтелектуальну друковану продукцію. За кандидатів. А по іншому – «мотлох» (МО́ТЛОХ, це Те, що не має цінності, нікому не потрібне.)

А мені згадався кінець 80-х. років. В Україні ще тільки з’явилась незалежна преса. Друкувалась в Прибалтиці, й до нас привозилась. Затим до посполитих, одурманених комуністами, треба було доставити.

Розкажу про цікавий епізод.
Стоїть автобус перед відправленням. Водій іде до диспетчера, а значить є трохи часу для незалежної преси.
В автобус заходить Шановний (прм. псевдо) з гарною поставою, і пристойна об’ємна сумка в руці. (турецьких, картатих ще не було).

Лунає окличне звертання:
– Шановні Незалежна преса – і далі – Для вагітних і з Донбасу безкоштовно.
Притихли подорожні, незвично це. Одна молода жіночка гукає:
– Мені безкоштовно Мені! (газета тоді коштувала 20 коп. Великі гроші на той час, ціна пляшки пива).
І тут з-за спини Шановного тихий владний голос: – НЕ робіть цього. Не роздавайте
До нього Шановний:
– А ви хто будете!?
Поліз господар владного голосу до кишені:
– Я майор… (з притиском)…

І тут Шановний дістає з нагрудного кармана своє посвідчення, і рвучко воно вже над головою.
– Інспектор Укрліфт І ще не відомо, чий туз буде зверху!

В автобусі регіт, а майор… принишк.

Василь Чорновіл